Єврейський закон про благодійність: мудрість міри

Єврейський закон навчає: людина не повинна бути надмірно щедрою.
(Почекайте, не поспішайте з висновками — це не привід стверджувати: «Ага, ось воно! Всі євреї — скнари!»).
Йдеться не про жадібність, а про мудрий підхід до благодійності.

Згідно з традицією, на добрі справи слід жертвувати від десяти до двадцяти відсотків доходу — не більше.

Учителі Закону вважали, що надмірна щедрість може призвести до розорення, а у такому разі сам благодійник незабаром опиниться серед тих, хто потребує допомоги. Деякі історики вважають, що ця раввинська постанова, ухвалена в епоху становлення християнства, частково була реакцією на популярну тоді християнську аскезу — ідеалізацію бідності.

В юдаїзмі бідність ніколи не вважалася чеснотою. Навпаки, її сприймали як тяжке випробування.
Один із мідрашів говорить:
«Немає нічого гіршого за бідність — це найстрашніше з усіх страждань… Той, кого зламала бідність, наче поніс усі біди світу, і всі прокляття зійшли на його голову».
А раввини казали:
«Якщо на одну шальку терезів покласти всі страждання й біль світу, а на іншу — бідність, та все одно переважить».

Не кожен готовий пожертвувати на благодійність понад двадцять відсотків своїх доходів — не кажучи вже про те, щоб віддати всі заощадження.
Талмуд навчає: людина має прагнути золотої середини.
Робіть добро, подавайте милостиню, і робіть це з радістю — але не жертвуйте всім одразу. Краще допомагати потроху, але регулярно, упродовж багатьох років.
Як сказано в трактаті:
«Краще пожертвувати тисячу золотих монет за кілька років, ніж віддати ту саму суму за один день».

Поміркованість важлива в усьому — навіть у такій благородній справі, як благодійність.
Людям у наших громадах важливо зрозуміти: урівноважена людина може принести суспільству набагато більше користі, ніж імпульсивна. Адже продумані, послідовні дії дають можливість допомагати знову й знову — будуючи краще майбутнє для себе, своєї родини та світу довкола.