Де живе Бог?

В юдаїзмі є Ім’я Творця, яке звучить несподівано навіть для тих, хто вважає себе віруючим. МаКом — «Місце». Не в сенсі географії чи локації, а в сенсі сутності. Це не ми знаходимо Бога у цьому світі, а навпаки — увесь наш світ, з усіма його галактиками, вірусами, закоханістю і тим самим комарем, який не давав спати, перебуває всередині Нього.

Це Ім’я відкриває одну просту й водночас шокуючу річ: ми не існуємо самі по собі. Усе, що ти вважаєш твердим, зрозумілим, фізично сталим, — насправді існує лише доти, доки є на те воля Творця.

Звучить філософськи, але тепер, коли в нас є електронні мікроскопи, це стає простішим для сприйняття. Подивися на що завгодно під збільшенням — жодної «речі» там не залишається. Суцільні вібрації. Усе рухається, мерехтить, оновлюється. Наче екран старого телевізора, де миготять пікселі. І вся ця уявна щільність тримається на якомусь невидимому джерелі живлення. Те, що в юдаїзмі називають волею Бога. Щомиті. Без перерви. Це не поезія — це опис структури реальності. Ми не стоїмо на твердій підлозі — ми зависаємо у свідомості Творця. Якби Він «передумав» — нас просто не стало б.

У цьому немає загрози — є свобода й опора. Ніби ти раптом усвідомив, що все, що ти вважав тиском, насправді є підтримкою.

Ти не зобов’язаний тримати на собі світ. Світ не зобов’язаний бути передбачуваним. Ти не зобов’язаний «усе розуміти». У тебе є тільки вибір — бути у цьому процесі усвідомлено або й далі вдавати, що ти автономний. Це і є справжня зрілість — визнати: я не керую всім, але я можу бути в контакті з Тим, Хто дає буття. І не як із «всемогутньою силою», а як із Живим. Як із Тим, Хто чує. Як із Тим, до Кого можна звернутися — не щоб задобрити, а щоб бути.

У юдаїзмі підкреслюється: не всюди можна однаково зустріти Бога. Не тому, що Його десь немає, а тому, що ми самі в певних станах і місцях не здатні налаштуватися на сприйняття. Коли ти у гніві, заздрощах, суєті, нечистоті — ти не можеш почути, що тебе кличуть. Це не покарання — це природний наслідок. Тому молитися у вбиральні заборонено не через те, що туди не заходить Бог. А тому, що туди ти сам не заходиш із наміром говорити з Ним.

МаКом — це не лише Творець, це й стан. Коли людина створює в собі «місце» — внутрішній простір для усвідомленого контакту — там можна дихати. Жити. Відчувати. Це і є справжня духовність. Без істерик. Без фокусів. Без магії. Це реальність, яку ти або визнаєш, або й далі боїшся світу, намагаючись його контролювати.

Бог — не Той, хто зовні, а Той, у Комусь ти сам перебуваєш. І коли ти це розумієш, починаєш жити не зі страху втратити, а з вдячності, що є. Не з тривоги, що все розвалиться, а з довіри, що ти — у надійних руках. І тоді питання вже не «чому зі мною це сталося», а «що я тепер із цим зроблю».

Бо жити у Бозі — це не втеча від реальності. Це визнати, що ти — частина сенсу.