Запізнюєшся? Тоді не ображайся, що життя запізнюється до тебе

Є стара звичка, яку ми вважаємо дрібницею — запізнюватися. Десять хвилин, п’ятнадцять… ну що тут такого? А тепер уявіть зустріч із Богом. Буквально. У трактаті Недарим (8а) розповідається, як Всевишній призначив зустріч пророку Йєхезкелеві. І коли той прийшов — Шхіна, Божественна присутність, уже була на місці. Всевишній прийшов раніше.

Здавалося б, дрібниця: хтось вчасно, хтось із затримкою. Але саме в цьому виявляється повага — або її відсутність. У Торі та Талмуді багато сказано про час. Пунктуальність — це не лише про комфорт інших людей, це про етику і самоповагу.

З точки зору суворої Галахи, формальної заборони запізнюватися немає. Ніхто не скаже, що ви згрішили, якщо затрималися. Але запізнившись на молитву, ви втрачаєте найголовніше — налаштування, той самий зв’язок із Богом, заради якого молитва й існує. Так, можна прийти, пробурмотіти слова, але внутрішньо ви будете зовсім не тут: розгублені, задихані, винні.

Те саме — у стосунках із людьми. Коли ви запізнюєтеся на зустріч, ви даєте зрозуміти, що ваш час цінніший за час іншого. Піркей Авот прямо каже: «Нехай повага до товариша буде не меншою, ніж повага до вчителя». Як ми ставимося до вчителів? Приходимо заздалегідь, перевіряємо, чи все готове, хвилюємося. Такої ж поваги гідні й ваші близькі.

І ще один момент — гроші. Так, саме так. Запізнення на роботу, коли вам платять погодинно, за єврейським законом межує з крадіжкою. Гемара в трактаті Тааніт розповідає про праведника Абу Хількію, який настільки цінував час роботодавця, що навіть не відволікався на привітання. Він розумів: зайва секунда — це вже недопустиме порушення.

Якщо хочеш, щоб світ був уважний до тебе, почни з себе. Той, хто запізнюється, посилає світові сигнал: «Моє слово нічого не варте». А світ, як дзеркало, відповідає тим самим.

Пунктуальність — це не про будильник і не про звичку. Це про повагу: до Бога, до інших і до себе. Шануй час — і час почне шанувати тебе.