Хто господар Суботи?
«І сказав їм Ісус: „Субота створена для людини, а не людина для суботи. Тому Син Людський – господар і над суботою“»
(Євангеліє від Марка 2:27–28)
На перший погляд ця фраза здається твердженням Ісуса про власну зверхність над Шабатом. Багато богословів і коментаторів читають її так: «Син Божий, Месія, володіє і законом про Суботу, а значить – може його змінювати».
Але якщо ми уважно прочитаємо увесь уривок, не вириваючи останню репліку з контексту, й спробуємо вникнути в логіку думки, може відкритися зовсім інше розуміння.
Що насправді сказано?
Почнемо з граматики. Ключове тут слово «тому». Воно стоїть на початку висновку – як логічний перехід: із попередньої тези випливає подальша. У грецькому тексті стоїть сполучник ὥστε (так що, тому), що підкреслює причинно-наслідковий зв’язок. Тобто: з твердження, що субота служить людині, а не навпаки, робиться висновок про господарювання Сина Людського над суботою.
А тепер замислимося: у першому реченні Ісус кого має на увазі? Він каже: «Субота створена для людини» – тобто йдеться про всіх людей, а не лише про Нього самого. Субота – це інструмент, дар, призначений на благо людини, а не для того, щоб людина ставала її рабом.
Тоді й логіка висновку підказує: Син Людський = людина. Адже якщо субота дана людині, а не навпаки, – отже, людина стоїть вище суботи. Саме тому людина – господар суботи.
А як бути з виразом «Син Людський»?
Нас із дитинства вчили сприймати Син Людський винятково як титул Месії. І в певному контексті Євангелій це справді так. Але мова ніколи не буває однозначною. У Танаху (Єврейській Біблії) фраза бен адам – син людський – трапляється десятки разів. І найчастіше – зовсім не як титул Месії, а як позначення звичайної людини.
Так, Бог звертається до пророка Єзекіїля:
«Сину людський, скажи…» (Єзек. 7:2).
Так само в книзі Йова (Йов 25:6) цим виразом позначають людину. Це сталий вислів, що означає представника людства, смертного – протилежність Божественному. У цьому сенсі, говорячи Син Людський, Ісус може мати на увазі людину загалом – як носія гідності, що отримав від Бога шабат як дар.
Важливо пам’ятати: в оригінальному грецькому тексті Євангелія написані всі великою літерою. Там немає різниці між великою і малою. Тому рішення писати Син із великої літери – це вибір перекладача, а не автора. І цей вибір може (свідомо чи несвідомо) впливати на наше сприйняття змісту.
Чому це важливо?
Багато століть цей текст використовували, щоб виправдати ідею, що Ісус «скасував» Шабат або поставив Себе «вище» Закону. Але якщо приймати такий підхід, текст втрачає логічний зв’язок: якщо субота служить людині, як із цього випливає, що хтось один, навіть винятковий, може бути господарем суботи?
Навпаки: усе стає логічним, якщо розуміти, що Ісус звертається до слухачів і говорить про них, а не лише про себе. Він навчає, що Шабат – не кайдани, а шлях. Він створений не для поневолення, а для того, щоб служити людині у наближенні до Бога. Це день, що «відкриває двері», веде до Владики. Шабат – як вірний слуга, як гід, що супроводжує нас до Творця.
Чи означає це, що людина – вища за Шабат?
У певному сенсі – так. Але не в тому розумінні, щоб зневажати суботнім днем чи робити з ним що заманеться. Шабат – це слуга Бога, а не людини. Але саме тому, що людина покликана на зустріч із Богом, цей слуга служить не кому-небудь, а людині.
Це дуже тонкий момент. Людина – не вище Шабату, вона вище, ніж підлеглість Шабату. Шабат – не господар, а шлях. Але й людина – не власник, а запрошений гість. Ісус нагадує: зміст суботи – не у формальності, а у живому поєднанні людини з Божественним.
Якщо розуміти ці слова Ісуса так, стає очевидно: Він не скасовує Шабат і не применшує його, а повертає йому справжню суть. Шабат – це не система заборон, а особливий час зустрічі, спокою, духовної глибини. Він служить людині, бо людина покликана до зустрічі з Богом.
Але варто пам’ятати: якщо ти господар суботи – поводься як справжній господар.
Відповідально, з пошаною, із розумінням святості цього моменту.
Не використовуй Шабат, щоб утекти від Бога, а використовуй, щоб наблизитися.
