Загадка первородного гріха
Ця стаття перекладена за допомогою інструментів штучного інтелекту, ми приносимо вибачення за будь-які ненавмисні помилки, які можуть статися.
Первородний гріх, згідно з християнським вченням, являє собою перший гріх, вчинений Адамом і Євою, який виразився в непослуху заповіді Бога. Бог чітко заповів: «Не їжте з дерева пізнання добра і зла», але Адам і Єва порушили цей наказ, що стало першим актом супротиву волі Творця. З точки зору Писання, саме цей вчинок увів гріх у світ, адже до того моменту непослуху не існувало, а отже, і гріха не було. Непослух став першим проявом гріха, і через Адама він поширився на всіх його нащадків.
Таким чином, людина від народження несе в собі схильність до непослуху і внутрішнього бунту проти волі Творця. Цей бунт може проявлятися з різною інтенсивністю, але присутній у кожній людині як свідчення зламаної волі, що не бажає підкорятися Богу. Навіть у дітей цей елемент присутній, проте слід підкреслити, що це не той гріх, за який Бог буде судити, якщо, не дай Бог, діти помруть у немовлятстві.
Корінь гріха, або так звана «п’ята колона», присутня всередині кожної людини, і в юдейській традиції вона позначається як «йецер ара» — зле начало, що штовхає до супротиву заповідям Бога та Його управлінню в нашому житті. Христос помер, щоб звільнити людей від цього внутрішнього прагнення до бунту. У Посланні до Римлян апостол Павло називає цю силу «тілом», яке на івриті позначається терміном «басар».
Важливим аспектом є те, що люди не народжуються грішними в буквальному сенсі. Вони народжуються духовно мертвими як наслідок гріха Адама, що означає нездатність повноцінно функціонувати для Бога. У цьому сенсі людство «зламане» і потребує «тікону» — відновлення. Саме тому Бог дарує людям Свій Дух, щоб відродити їх і відновити для праведного життя. Праця Христа, включаючи Його смерть і воскресіння, спрямована на це відродження та виправлення.
Варто зазначити, що передається не сам гріх Адама, а гріховність, яка виникла як наслідок проникнення гріха у світ. Писання чітко стверджує, що кожна людина несе відповідальність за свої вчинки, і таким чином неможливо стверджувати, що люди винні у гріху Адама. Адам несе відповідальність за свій вчинок, а кожен з нас — за свої власні. Тут необхідно розрізняти поняття «гріх» і «гріховність»: гріх — це конкретна дія, тоді як гріховність — це природа, схильність до таких дій.
Коли Адам згрішив, він відкрив для себе нову природу — природу гріха, яка підкорила його та його нащадків. Слід зазначити, що концепція первородного гріха була введена Августином, який обґрунтував це вчення в трактаті De diversis quaestionibus ad Simplicianum у 396 році. До Августина концепція первородного гріха в християнській богослов’ї не існувала. Термін peccatum originale (первородний гріх) став частиною західного богослов’я завдяки Августину, тоді як східна християнська традиція, що спирається на юдейське розуміння Писання, довгий час зберігала інший підхід до гріхопадіння. У православному богослов’ї термін «первородний гріх» отримав поширення лише з XV століття, починаючи з «Малого катехизису патріарха Йосипа».
