Багатство з душею
Прийнято вважати, що духовність потребує відмови. Що віра — це про аскезу, про скромність у бажаннях, про недовіру до всього матеріального. У цьому погляді є благородство й обережність. Але в юдаїзмі приховане інше дихання. Набагато тонше. Набагато сміливіше. Набагато людяніше.
У Талмуді є одна, на перший погляд, буденна фраза:
«Тора шкодує майно євреїв».
Не людину. Не її біль чи долю. А саме майно. Речі. Матерію. Це звучить несподівано. Майже дивно. Але саме в цій дивності прихована глибина.
Юдаїзм стверджує: усе в цьому світі має сенс. Немає жодного атома, жодної краплі води, жодного каменя під ногами, який не був би створений заради мети. Усе — не випадкове. Усе — частина великого задуму. Але сенс цих речей не вкладений у них повністю. Він — в очікуванні. Він потребує нас. Світ створений незавершеним, щоб людина могла завершити його, розкрити його потаємний сенс. Не експлуатувати — а освячувати.
Людина — не вінок творіння в тому сенсі, в якому ми звикли думати. Вона — не одержувач, не король на троні. Вона — посередник. Перекладач. Та, що надає сенс усьому довкола. Через свої вчинки, через свій намір, через свій вибір.
І тому, коли ти береш предмет — і використовуєш його не для примхи, не для гордині, а щоб принести світло, добро, розраду, допомогу — ти підносиш цей предмет. Ти робиш його святим. Ти виконуєш його місію. Ти виконуєш задум Творця.
Ось чому Тора шкодує майно. Бо кожна річ — це можливість. Це ще не розкрита іскра. Це посудина, яку можна наповнити святістю, а можна залишити порожньою. І коли людина втрачає або викидає річ через недбалість, не усвідомлюючи її потенціал, це втрата не лише матеріальна. Це втрата сенсу.
У нас закладене бажання мати. Володіти. Примножувати. І це не помилка. Це не недолік. Це частина Божественного плану. Бо тільки через бажання взаємодіяти зі світом людина може його перетворювати. Але є тонка межа. Усе залежить від того, заради чого ти це робиш.
Ти можеш будувати дім заради статусу — і він буде мертвим. А можеш будувати його заради гостинності, заради того, щоб у ньому лунав сміх, навчання, молитва — і тоді він оживає. Ти можеш одягти дорогий одяг заради марнославства — або заради поваги до себе й інших, як вираження гідності, внутрішнього світла. Ти можеш прагнути багатства, щоб замкнутися в ньому — або щоб давати більше, бути вільнішим у добрі, ширшим у допомозі.
Речі — не вороги духу. Вони можуть бути його союзниками. Усе залежить від того, ким ти є. І як ти дивишся на те, що у твоїх руках.
Якщо ти — центр світу, і все навколо створене для тебе — то володіння стає тінню. Але якщо ти — співпрацівник Бога, якщо ти тут, щоб підносити, єднати, оживляти — то володіння стає шляхом. Служінням. Світлом.
Тож не бійся мати. Бійся мати марно.
Не соромся багатства. Соромся беззмістовності.
І якщо ти береш у руки річ із наміром наповнити її добром — знай: ти не просто володієш нею.
Ти виконуєш її призначення.
І, можливо, своє.
