Як читати Танах очима сучасної людини
Міф, історія і мідраш — три поняття, без яких неможливо осмислено читати й розуміти тексти Танаха. Їх можна розглядати окремо, але на практиці вони часто переплітаються: текст, що здається історичним, може містити міфологічні елементи, а мідраш здатний тлумачити міф як історію. Важливо не лише розрізняти ці категорії, а й розуміти, навіщо вони існують, як взаємодіють і чому взагалі з’являються.
Коли ми говоримо про міф, важливо одразу відкинути побутове значення цього слова як синонім «вигадки» чи «неправди». У стародавньому мисленні міф — це священна оповідь про початок: початок світу, народу, моралі, закону. Він не повідомляє факти, а стверджує сенс. Міф — це форма роздумів про буття, про взаємини людини і Божественного, про добро і зло, про те, чому світ улаштований саме так. Такі оповіді неможливо перевірити документами, але вони переживаються як істинні в глибинному, екзистенційному сенсі. Саме тому міфи можуть бути універсальними: подібні сюжети про потоп, про великого героя, про початок людської історії існують у багатьох народів. У міфі важлива не фактологія, а структура і послання. Він живе як колективна пам’ять, як культурний код.
Історія, навпаки, — це спроба зафіксувати події такими, якими вони були у часі й просторі. У історії є внутрішня презумпція: що описувана подія справді відбулася, і що її можна, бодай у теорії, підтвердити зовнішніми джерелами — археологією, хроніками, свідченнями. У давнину поняття історії не було таким строгим, як сьогодні, але навіть тоді автори, що прагнули історичності, зазвичай посилалися на документи, царські архіви, усну традицію. Проте Танах був написаний у добу, коли можливості перевірки були обмежені. І до певного моменту — умовно до кінця IX століття до н. е. — ми не маємо зовнішніх підтверджень описаних там подій. Після цього з’являються археологічні джерела, і починається складна праця зіставлення: що справді могло відбуватися, а що стало частиною легенди або богословського послання.
І тут вступає третє поняття — мідраш.
У раввіністичній традиції мідраш — це спосіб читання тексту, коли за кожним словом, кожною фразою шукають додатковий зміст. Це не просто коментар — це переосмислення. Мудреці могли тлумачити текст радикально, відходячи від буквального сенсу, інколи створюючи цілі нові історії на основі одного речення. Мідраш базується на переконанні, що в тексті Тори немає нічого випадкового і що кожне слово містить у собі таємницю. При цьому мідраш не боїться бути фантастичним, парадоксальним, поетичним. Його мета — не передати факти, а висловити істину, як її розуміють тлумачі у своєму часі.
Важливо розуміти, що і в самому Танаху можна зустріти мідраш — не у формі коментаря, а як переписаний, інтерпретуючий текст. Такою є, наприклад, книга Діврей га-Ямім (Хронік), яка переказує відомі сюжети з книг Царів і Шмуеля, але робить це з іншою метою: підкреслити мораль, показати схему відплати, посилити образ храму і культу. Ми бачимо, як один і той самий історичний епізод — скажімо, похід фараона Шішака на Юдею — у різних книгах Танаха розповідається по-різному: в одному випадку це нейтральний факт, у другому — покарання за гріх. Один текст — історичний, інший — уже мідрашевий. Це показує, як перетинаються межі жанрів.
Історія про Потоп — класичний приклад тексту, який на перший погляд здається історичним (бо подається як розповідь про минуле), але при уважному читанні стає зрозуміло: перед нами — міф. Причому міф, що має паралелі в інших культурах, передусім у месопотамських: у шумерських і вавилонських переказах ми теж знаходимо оповідь про великий потоп, героя-обранця, ковчег, птахів і порятунок. Але Тора переосмислює цей міф: у ній діє один Бог, а не багато богів; причина катастрофи — моральне зіпсуття, а не примха божеств; герой залишається людиною, а не перетворюється на напівбога. Танах наче каже: міф — так, але в іншому дусі. Це вже не просто давня історія про лихо, а оповідь про справедливість, про моральний порядок, про Завіт.
Таким чином, межі між міфом, історією і мідрашем справді не завжди чіткі. Буває, що міф стає історією. Буває, що історія перетворюється на мідраш. Буває, що мідраш розповідає міф, щоб пояснити історію. Це не означає, що все «одне й те саме», але це означає, що читаючи Танах, потрібно бути уважним: не стільки до питання «що відбулося?», скільки до питання «навіщо про це розказано саме так?». Саме в цій уважності народжується розуміння тексту — і повага до його глибини.
Якщо дивитися на Танах лише як на збірку міфів, ми втрачаємо його духовну й моральну силу. Якщо дивитися на нього тільки як на хронологію подій — ми втрачаємо його образну, поетичну, вічну мову. А якщо бачити в ньому живу розмову — між народом, Богом, текстом і читачем — тоді міф, історія й мідраш зливаються у щось більше.
