Про недосконалість і справжню велич людини

Чи може сам по собі факт, що людина релігійна, означати, що вона бездоганна, безгрішна й досконала?
Ми часто чекаємо від усіх послідовників віри досконалості, яка насправді властива лише небагатьом обраним.

Але варто замислитися глибше: у кожній людині закладене «дурне начало», і воно настільки сильне, що, якщо бути чесним у оцінці людської природи, дивуватися слід не тому, що хтось оступається, порушуючи заповіді чи принципи, а тому, що хтось, попри внутрішню боротьбу, залишається вірним Вищому поклику.
Справжнє диво — це не рідкісні падіння, а щоденна стійкість більшості, що живе за волею Б-га.

Помилки людини не повинні приводити нас до гіркоти й розчарування. Адже щоб не бути розчарованим у людині, треба насамперед не бути нею надмірно зачарованим.
В істинній зрілості ми розуміємо: людина велика не тому, що вона без вади, а тому, що, попри свої слабкості, прагне до добра, бореться з собою й обирає шлях світла знову й знову.